Григорій Сковорода був видатним поетом свого часу. Вірші він писав усе життя.
Активну поетичну творчість Сковорода розпочав після повернення з-за кордону в Переяслав (1753 р.) з віршів, що були створені у 1757—1785рр., поет об'єднав у рукописній збірці "Сад божественних пісень" (тут 30 творів). Крім того, до нас дійшло ще понад двадцять оригінальних поезій (частина їх написана латинською мовою) та перекладів з різних літератур.
З 1754 по 1759 рік жив у с. Коврай на Черкащині, тут він написав низку віршів до своєї славнозвісної збірки «Сад божественних пісень».
Повна назва збірки — «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма».
Чому Сковорода саме так назвав свою збірку віршів?
- По-перше, за давньою поетичною традицією (відомі збірники того часу — "Сад страданій Христа..." або курс піїтики Митрофана Довгалевського "Hortus poeticus" ("Сад поезії"), а беручи до своїх пісень епіграфи із Біблії, по-своєму переосмислюючи біблійні мотиви, Сковорода називає їх "божественними".
- По-друге, одним з улюблених занять Сковороди була музика; він майстерно грав на багатьох інструментах: скрипці, флейті, бандурі, гуслях, органі, створив духовні концерти, поклав деякі псалми та ряд віршів на музику (пізніше пісні Сковороди були записані з уст кобзарів, лірників).
Сковорода всі свої вірші назвав піснями, але вони не однотипні за особливостями викладу. Серед них є власне пісні, оди, панегірики, канти, псалми. Об'єднує ж усі поезії Сковороди безперечна наспівність, медитативність (роздумливість), філософський характер — про високе призначення людини на землі.. Деякі з них — своєрідне трактування біблійних сюжетів. Однак більшість — це відображення проблем тогочасного українського буття, філософські рефлексії, що базуються на українських інтелектуальних традиціях.
За оцінкою одного з українських літературознавців, "Сад божественних пісень" - літопис душевних переживань, і щира сповідь благородної людини, і спілкування з навколишнім світом.
Збірка є своєрідним ліричним щоденником, у якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора.
Мотиви лірики Григорія Сковороди такі:
1. Істинний сенс людського життя й спасіння людства — у прийнятті Христа, слідуванні Божим заповідям, поборенні гріховності, перемозі над спокусами земного світу. («Всякому місту — звичай і права», «Весна люба, ах, прийшла», «Ой, пташино жовтобока», «Возлети на небеса, у Версальські хоч ліса»).
2. Протиставлення природи й цивілізації. Урбаністична культура руйнує в людині людське, тому тільки невибаглива, «природовідповідна» людина пізнає щастя й свободу, гармонію із собою та навколишнім світом («Не піду в місто багате», «Гей, поля, поля зелені», «О покою наш небесний»).
3. Уславлення «вольності» — особистої свободи людини і волі нації. («De libertate», «Голова всяка має свій смисл»).
4. Вихваляння та уславлення найкращих людських рис характеру («Похвала бідності»).
5. Здолання пристрастей суєтного світу, відкидання влади плоті над душею (Пісні 2, 11, 29).
3) Поезія «De libertate» («Про свободу»).
"Пісня 10-а" — "Всякому місту звичай і права" — є найвищим досягненням сковородинської поезії. У ній змальована досить колоритна картина соціальних відносин в Україні другої половині XVIII ст.
Десята пісня написана у селі Ковраї десь у 1758-1759 pp., коли автор перебував у панському маєтку в ролі вчителя-слуги і пильно придивлявся до життя селян-кріпаків, гостро реагував на жорстоке поводження з ними.
Прочитайте вірш Всякому місту - звичай і права і сформулюйте 6 питань за змістом твору (запишіть у зошити).
Випишіть афоризми із поезії.
Вірш «De libertate»
De Libertate
Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!
Про свободу (лат.).
Які ж обставини змусили Сковороду замислитися над питаннями волі, свободи?
За царським указом 1783 року в Україні значно посилилося кріпацтво, вільні селяни були віддані поміщикам у довічне рабство. Наказавши зруйнувати Запорозьку Січ, Катерина II розпорядилася навіть саме «наименованіе Сечи и запорожских казаков отдать на вечное забвеніе». Так вона «віддячила» українському козацтву за героїзм, виявлений у російсько-турецькій війні, яка закінчилася за рік до того. Тому цілком природними були побоювання мандрівного філософа, вихідця із селян, «вольности... лишитись». У творі оспівано волю як найбільше багатство людини. Проти неї всі інші принади світу — болото.
В останніх рядках поезії автор проголошує славу Богдану Хмельницькому, який був для нього взірцем борця за волю народу.
Григорій Савич захоплювався історичним подвигом гетьмана, про якого знав із книжок та усних переказів, дум, пісень. Митець високо оцінював діяння Б. Хмельницького. Виголошення слави гетьману України, який боровся за волю свого народу, незалежність рідного краю в добу жорстокої реакції, було вираженням відкритого протесту проти царсько-поміщицької сваволі, виявом високої політичної свідомості й громадянської мужності. Згадка про Богдана, улюбленого героя національно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти та й заголовок вірша не залишають сумніву, про яку саме «вольность» думав Сковорода.
Пісня на слова вірша «De libertate»
Скориставшись інформацією, розміщеною на сторінці Поезія , створіть опорний конспект на тему "Поетична творчість Сковороди" і виконайте завдання, які знайдете за вказаним посиланням.
Немає коментарів:
Дописати коментар