Пізнаємо філософію мислителя

  Філософська спадщина  - один із виявів багатогранного таланту Григорія Сковороди

Філософські ідеї та спосіб життя Сковороди – нерозривні: він навчав бути самотнім – і сам був самотнім; закликав до висот людського духу, до віри в Бога – і сам був на вершині духу, на вершині віри.
   Пройшовши складний шлях боротьби із зовнішнім «світом», який, попри всі зусилля, так і «не впіймав» його, Сковорода дійшов висновку, що «коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне — то й усе світле, щасливе, бажане. Оце є філософія». Саме таку філософію — філософію життя і прагнув створити «український Сократ», гармонійно поєднуючи основоположні принципи своєї філософської творчості та власний спосіб життя.
"Без ядра горiх ніщо, так само як і людина без серця".

Філософські трактати: “Вступні двері до християнської добронравності” “Кільце” “Вдячний Еродій” “Убогий Жайворонок” “Розмова , звана Алфавіт, чи Буквар світу”

  "Те, чого прагнеш, з тобою: Воно, друже, - всередині тебе, Якщо ти задоволений долею, будеш спокійний. Не той щасливий, хто бажає кращого, а той, хто задоволений тим, чим володіє"

Філософія "сродної праці"

         Григорій СКОВОРОДА (з латиномовного вірша «Дізнайся, що називаю щасливим життям»)

"Філософія серця" Григорія Савича Сковороди

 Карта пам'яті, створена ученицею 9-А класу Іванкою Рогалею
 

Одним із основоположних принципів філософської системи Сковороди є вчення про двонатурність світу. Згідно з ним все суще складається з двох натур — видимої і невидимої, тобто матеріального й ідеального, тілесного і духовного, мінливого і вічного, залежного і визначального тощо. «У цьому цілому світі, — писав Г. Сковорода, — два світи, з яких складається один світ: світ видимий і невидимий, живий і мертвий, цілий і розпадливий. Цей — риза, а той — тіло. Цей — тінь, а той — дерево. Цей — матерія, а той — іпостась, себто основа, що утримує матеріальний бруд так, як малюнок тримає свою барву. Отже, світ у світі то є вічність у тлінні, життя у смерті, пробудження у сні, світло у тьмі, у брехні правда, у печалі радість, в одчаї надія».  Але невидима натура існує лише у видимій. Тобто обидві натури невід´ємні, взаємопов´язані. Оскільки невидима духовна натура існує поза простором і часом, то вічною є і тінь її — матерія, як постійною є і їх взаємна боротьба. З того, що в усьому сущому існує два єства — невидиме і видиме, Сковорода робить висновок про неможливість зникнення чи загибелі чого-небудь. Загинути нічого не може, воно лише втратить свою тінь. 
 

 У духовному самопізнанні Сковорода вбачав ключ до розкриття таємниць буття світу і самої людини. «Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря — повинен спочатку виміряти себе» («Наркіс»). 
   Необхідною передумовою на шляху людини до щастя, є дотримання нею принципу «спорідненої» («сродної») праці — її відповідності тому вищому, розумному і справедливому началу, що визначає сенс людського буття. У діалозі «Алфавіт, або буквар світу» Сковорода стверджує, що кожна людина має свою природу, свій особливий нахил до «сродної» собі справи, який неможливо змінити, оскільки вони є виявом у людині вічної, невидимої натури. Людина здатна лише пізнати її, а пізнавши, обрати собі заняття і життєвий шлях, споріднені з «Іскрою Божою». «Споріднена» праця дає людині впевненість, відчуття повноти свого буття, душевний спокій, веселість духу тощо. Будучи легко здійсненною, «споріднена» праця приносить людині насолоду не стільки своїми наслідками, винагородою чи славою, як самим своїм процесом. Вона не лише забезпечує людське матеріальне благополуччя, а й є важливим засобом духовного самоутвердження, самовдосконалення людини, здоров´я її душі, а отже, і щастя. Саме щастя вбачав філософ у чистоті сердечній, у рівновазі духовній, утверджуючи це своїм власним життям.

Малюнок Г.Сковороди. Фонтан «Нерівна всім рівність»,
який зображений на банкноті в 500 гривень

Книга сучасного українського філософа, професора, академіка НАНУ Мирослава Поповича присвячена видатному українському філософу, поету і музиканту ХVIII ст. Григорію Сковороді, зокрема створеній ним і доведеній усім його життям філософії свободи. 
Автор підкреслює значення повороту у філософському осмисленні людського буття, який започаткував Сковорода.