понеділок, 30 жовтня 2017 р.

                                         Уявний діалог з мислителем


Пропоную вам прочитати  статтю "Бути щасливим - це пізнати себе", побудовану у формі уявного діалогу із Григорієм Сковородою. Вона допоможе вам краще зрозуміти окремі питання філософії мислителя. Бажаю приємного і корисного читання.

понеділок, 16 жовтня 2017 р.

 
  Двадцять п'ять років мандрував дорогами України незвичайний подорожній.
  За способом життя — чернець без ряси, мандрівник, самітник.
  За способом мислення — філософ, богослов, містик, єретик.
  За способом діяння — учитель, письменник, проповідник, «мандрівний університет». Великий оригінальний чоловік.







Сковорода

Піти, піти без цілі і мети…
Вбирати в себе вітер і простори,
І ліс, і лан,і небо неозоре.
Душі лише співать: “ Цвіти, цвіти!”
Аж власний світ у ній почне рости,
В якому будуть теж сонця і зорі,
І тихі води, чисті і прозорі.
Прекрасний шлях ясної самоти.
Іти у сніг, і вітер, в дощ, і хугу,
Бо, може, це нам вічний заповіт,
Оці мандрівки дальні і безкраї,
І, може, іншого шляху немає,
Щоб з хаосу душі створити світ. 

                                Юрій  Клен

пʼятниця, 13 жовтня 2017 р.

                        Незвичний Сковорода у новій книзі

СКОВОРОДА. Найкраще
Уявімо собі фільм, в якому Григорій Сковорода раптом опиняється в наших часах – скажімо, просто посеред платформи на якійсь зі станцій київського метра. Наприклад, в один із таких днів, як і сьогодні, коли я пишу ці рядки: середина липня. Отож, біля колони з холодного каменю, з якої б’є в очі яскрава реклама чіпсів, самотньо стоїть людина, чий “лук” нікого не дивує. Ніхто на нього не озирається, не фотографує, не чіпляється з питаннями. Адже стоїть собі чоловік зі стильною короткою стрижкою, у зручному й недешевому льняному одязі, через плече перекинута полотняна крафтова торба. Кожен би подумав про такого: гіпстер! Із тих, що сортують сміття, п’ють кольорові смузі, мають тисячі підписників в інстаґрамі, заробляють фрілансом і за кожної нагоди вирушають у закордонні мандри. Зізнаюся негайно: у школі вчителям укрліту так і не вдалося зацікавити мене Сковородою, хоч вони й змусили завчити напам’ять його вірш про свободу; в університеті викладачі взагалі зробили його образ нудним і архаїчним; ба навіть привабливий портрет нашого філософа з 500-гривневої купюри не змусив мене стати шанувальником Григорія Савича. Вперше щось на кшталт живої цікавості зблиснуло аж три роки тому, коли після пишної дегустації я прогулювався вуличками угорського Токаю. Побачивши на церкві меморіальну дошку Сковороді (тут він був півчим), я подумав: “А таки ж недурний був чоловік! Знав, де краще філософствувати. Після літри токайського кожен мимоволі починає мислити трактатами”. 
Вегетаріанець, вільнодумець і недовчений студент (адже формальну освіту так і не закінчив, знову привіт сучасному тренду!), експериментатор у віршуванні, харизматичний викладач (нині б такого назвали коучем чи тренером), емоційний педагог, який міг учня назвати “свинською головою”, неформал, який так і не підлаштувався під “нормальне” рутинне життя, співак, що роками виспівував оперні арії при царському дворі, русофоб, давінчіанець, що спав чотири години на добу, пішохід, пастух і легенда, ‒ так могла б виглядати біографічна довідка про Сковороду в шкільній хрестоматії (Андрій Любка). Джерело